Про свій трансфер, шанси киян у Лізі чемпіонів і збірної України на Євро-2016, а також про ставлення до війни на Донбасі 26-річний півзахисник розповів в ексклюзивному інтерв'ю «Обозревателю».
Було важко, весь час задихався
- Найголовніше питання - як себе почуваєш після травми?
- Дякую, вже все стає на свої місця, працюю в повну силу. Звичайно, є невеликий дискомфорт, але лікарі мені сказали, що він буде сходити ще протягом трьох місяців. Доводиться терпіти. Але нічого страшного, травма - одна зі складових футболу.
- На скільки відсотків ти готовий грати з «Манчестер Сіті»?
- У відсотковому співвідношенні важко говорити. Скажу тільки, що відчуваю по собі, що з кожним тренуванням набираю форму. Звичайно, для повноцінної готовності було б краще, якби в запасі мав днів десять і провів пару ігор.
Але якщо тренерський штаб довірить мені місце на полі, то я вийду і віддам всі сили, які у мене є, стиків і єдиноборств - нічого боятися не буду. І неважливо - випустять мене з перших хвилин або я ввійду в гру по ходу матчу.
- На зборах ти провів на полі всього 109 хвилин. Важко було втягуватися в ігровий ритм?
- У першому матчі я зіграв 45 хвилин. Було важко, в якісь моменти не вистачало інтенсивності в грі, весь час задихався. Але я неодноразово говорив: скільки б ти індивідуально не займався від групи, коли повертаєшся в командний процес - завжди важко. Тим більше, я провів лише одне тренування - і відразу гра. Було дуже важко.
У другому матчі я вже відіграв трохи більше години і відчував себе нормально. Думаю, міг би спокійно дограти до кінця.
- В Іспанії «Динамо» провело 13 спарингів, але при цьому не показало якийсь надяскравий футбол. З чим це пов'язано? Вболівальники переживають, що команда не набрала форму перед стартом другої половини сезону.
- Я вже звертався до фанатів, але ніхто не слухає. Збори - це тренувальний процес. Зрозумійте, у кожного з футболістів буває різний настрій. Хтось уже додому хоче, комусь набридло на зборах сидіти. Тут багато чинників. Хтось знаходиться під одним навантаженням, когось тренери навантажують більше. Тому не треба дивитися на результати спарингів.
Так, якість гри якість повинна бути, але це збори. Все одно головним показником будуть офіційні ігри. Тому вболівальникам хочу сказати: «Спокійно, все йде за планом». Нехай подивляться, як ми в минулому році грали на зборах, як влітку готувалися. Тоді ми теж програвали, були обурення.
- Одного місяця зборів вистачило команді, щоб набрати кондиції?
- Звичайно. З приходом Реброва і Рауля мені дуже подобається, що на зборах стало менше біганини, а більше ігор. Одна справа бігати навколо поля і зовсім інша - набирати форму через матчі. Так, іноді грати кожні два дні буває важкувато, але такий підхід Реброва подобається футболістам.
- Напевно, вже розібрали «МанСіті» по кісточках. За рахунок чого їх можна обіграти?
- Ми почали розбирати матчі «Сіті» ще за 10 днів до зустрічі, намагалися на зборах награвати якісь моменти. Не будемо приховувати, що це команда, де на кожній позиції футболіст вищий за рівнем, ніж у нас. Не дарма все-таки там людей купують по 30-40-50 мільйонів. За рахунок чого їх можна обіграти? Тільки за рахунок злагоджених командних дій, самовіддачі. Головне - не боятися грати в футбол.
Я впевнений, що кожен з хлопців, хто вийде на поле, віддасть всі сили. Ми розуміємо, що таке 1/8 фіналу Ліги чемпіонів, і з ким нам належить грати. У команді всі хочуть не просто взяти участь, а перемагати.
- Скільки матчів за участю «городян» встигли подивитися?
- У нас немає такого, щоб ми сиділи і дивилися повністю матч. Можна, звичайно, сісти подивитися мовчки 10 ігор поспіль, і ніхто не буде розповідати, куди бігти і що робити. Наш тренерський штаб робить величезну роботу. Вони дивляться кожну гру і з 7-8 матчів роблять нарізки. Іноді навіть без відео. Рауль з Ребровим це називають фотограми.
- Багато знайшли слабких місць в грі англійців?
- Я їх не називатиму, але вони є, як і у будь-якої команди. Навіть у «Барселони» є слабкі місця, тому «Манчестер Сіті» - не виняток. Ми їх знаємо і будемо намагатися ними скористатися. Якщо вийде, то виграємо, якщо ні - будемо тільки оборонятися.
Якщо люди не можуть себе контролювати - повинна застосовуватися сила
- Як відреагував на рішення УЄФА, який дозволив провести матч з уболівальниками?
- Звичайно, радів, як і вся команда. Я просто не уявляв, як можна було грати такий матч при порожніх трибунах. Стільки праці і зусиль було вкладено. У Києві люди 16 років чекали, щоб «Динамо» вийшло з групи, і не подивитися на це - думаю, було б неправильно.
Хочеться сказати спасибі всім, хто доклав зусиль для цього рішення, і тим, хто пішов нам назустріч. Сподіваюся, ми виправдаємо довіру і більше не буде ніяких казусів на трибунах, а люди будуть приходити і насолоджуватися футболом. Ми, в свою чергу, будемо намагатися показувати хорошу гру і радувати вболівальників.
- Не боїшся, що на матчі проти «МанСіті» може повторитися історія з «Челсі»?
- Упевнений, що не повториться. Думаю, всі побачили, у що вилився минулий раз. Тепер люди будуть розуміти, що цього не можна робити і всіляко припиняти подібне. Для людей в країні футбол - це віддушина, куди можна прийти і трохи розслабитися. Тим більше, зараз вже такі цікаві стадії, сильні команди.
- Можливо, лідерам команди варто було б звернутися до вболівальників, закликати до адекватної поведінки, щоб не повторювалося подібне беззаконня?
- Якщо буде якась гарантія, що вболівальники більше не будуть такого робити, я готовий хоч зараз поїхати зустрітися з ким завгодно. Хочеться, щоб люди насолоджувалися футболом, проводили час з сім'єю і отримували позитивні емоції.
- Після матчу з «Челсі» ти жорстко розкритикував фанатів. Чекав зворотної реакції?
- Можна говорити все, що завгодно - була провокація і т.д. Я поважаю наших уболівальників, але була ситуація в Полтаві, колив я бачу, що ультрас виривали сидіння і кидали на фанатів «Ворскли». Мені стало цікаво, і після гри я підійшов запитати, навіщо вони це роблять. Вони мені кажуть: «Це провокація, нас провокували, що я можу зробити?!». Так якщо ти бачиш, що це провокація, навіщо ти ведешся на неї?
Це те ж саме, якщо мене штовхнуть на полі, а я візьму і вдарю суперника в обличчя. Мене виженуть, а команда програє. Потім мене будуть парафінити, і я скажу: «А що я міг зробити? Мене спровокували!». Такі відмазки нікому не потрібні.
- Ти, як і раніше, вважаєш правильною ідеєю повернути поліцію на стадіон?
- Вважаю, що якщо люди не можуть себе контролювати, то повинні бути ті, хто їх заспокоїть. Так, я сказав, що підтримую повернення поліції. Але що тут такого? Той же «Беркут» не вибіжить просто так і не битиме людей, якщо вони будуть спокійно сидіти дивитися футбол.
А якщо вболівальники вдесятьох починають бити одного, то до них теж повинна застосовуватися сила. Але це моя позиція. Кожна людина має свою точку зору - скільки людей, стільки й думок.
У «Шахтарі» накручували Степаненка після інциденту з футболкою
- Як оціниш першу половину сезону?
- Для «Динамо» і збірної України перша половина сезону пройшла успішно. Ми виконали всі завдання - ділимо перше місце з «Шахтарем», в Лізі чемпіонів вийшли з групи, зі збірною пробились на Євро. Тому, в принципі, все добре. Звичайно, є один осад - це домашня гра з «Шахтарем».
- Що ж все-таки відбулося в тому матчі?
- Іноді бувають такі матчі, коли начебто і налаштувалися, знаємо, проти кого будемо грати, розуміємо важливість гри, але ... З перших хвилин щось пішло не так. «Шахтар» з самого початку почав створювати моменти, пішла якась нервозність, агресія. Можливо, через це кожен з гравців втратив впевненість. Ми знаємо, чого очікувати від «Шахтаря», вони знають, що чекати від нас, але бувають такі ігри - недавно так «Барселона» розгромила «Реал».
Звичайно, ми винні. Після гри сіли, розібралися, що було не так. Я говорив і повторюся: мені соромно за такий результат, перепрошую перед уболівальниками, що так вийшло.
- З тих пір вже минуло достатньо часу, емоції вляглися. Як виник інцидент з футболкою Степаненка?
- Там немає чиєїсь провини, крім моєї. Я говорив і буду говорити: я поклав футболку, щоб подякувати вболівальникам за підтримку. Самі розумієте, який стан, коли ти програв принциповому супернику 3:0. Я елементарно просто забув і пройшов мимо.
- Але резонанс через це виник неймовірний ...
- Звичайно, ситуація була негарна. Але я навіть не думав, що з цього все так роздують - прийшов додому, почав читати, а там ... Я відразу набрав Степаненка і все пояснив. Ми нормально один одного зрозуміли, тому що я не хотів вносити ніяких сварок, і щоб була якась ворожнеча між футболістами «Динамо» і «Шахтаря». Тим більше, що це було напередодні важливих ігор збірної.
Хто добре мене знає, той розуміє, що я не хотів зробити ніякої гидоти. Не знаю, що сталося в той момент, що я подумав і чому поклав футболку і забув її забрати.
- Як реагував на критику, яка виникла після всього цього?
- Сильно з цього приводу не морочився, бо попереду були важливі гри. Не було часу відволікатися на критику. Знаю, що Степаненка накручували в «Шахтарі», мовляв, я це зробив спеціально. Повторюся - я зателефонував Тарасу, і ми все обговорили.
Наш тренер збірної Заваров говорив, що я наплював на жителів Донбасу. Але такого немає, я поважаю людей, які живуть в Донецьку. Мені завжди було приємно грати там.
- Сергій Палкін різко висловлювався на твою адресу і звинувачував у тому, що ти не вибачився.
- Я не вважаю, що повинен за щось вибачатися. Я подзвонив Тарасу, ми поговорили, і він сказав, що ніякого зла на мене не тримає. Знаєте, можна просто бігати і роздувати будь-яку ситуацію. Наприклад, коли Луїс Адріано «розстрілював» наших уболівальників. З цього теж можна було ходити і роздувати скандал.
Я поважаю ФК «Шахтар», їх президента, керівників клубу, уболівальників і людей, які живуть в Донецьку. Вважаю, що «Шахтар» - хороша команда. Якими б ми не були суперниками, але за останні роки вони побудували сильну команду. Цього не можна не бачити і не помітити. Але ще раз підкреслю, ніякого зла я не хотів.
Виїхати до Росії? Батя мене не зрозуміє!
- «Шахтар» не дуже переконливо зіграв в першому матчі з «Шальке». По-твоєму, в чому причина такої «сирої» гри і які шанси, щоб пройти німців?
- Я не буду оцінювати їхню гру. Скажу лише, що коли з «Шахтаря» пішов такий лідер як Алекс Тейшейра, то їм стало трохи важкувато. Тим більше, що він покинув команду за 1,5 тижні до гри з «Шальке». Ніхто на це не розраховував. Всі знають, що гра «Шахтаря» будувалася довкола Тейшейри, тому десь їм його не вистачало на полі.
Вважаю, що нічия - хороший для них результат. Вони не пропустили вдома і тепер один м'яч на виїзді може все змінити. Тому у «Шахтаря» є хороші шанси, щоб пройти далі. Думаю, 50 на 50, як і було до першої гри.
- Сенсаційний трансфер Тейшейри викликав багато розмов серед уболівальників і фахівців. Хтось його засуджує, що він повівся на гроші. Яка твоя думка?
- Звичайно, можна засуджувати. Але при цьому треба розуміти, що людина забезпечила життя собі і своїм дітям. Думаю, що якщо поставити 10 осіб і запропонувати їм таку зарплату, то 8 з них точно погодяться.
- Але ти відносишся до тих двох, які відмовляться ... Чи правда, що тобі надійшла пропозиція з Китаю і ти відкинув зарплату 12 млн євро в рік?
- Так, це було, але у мене свої життєві принципи. Я не можу бути лукавим - якщо сьогодні говорю, що хочу пограти в провідному чемпіонаті Європи, а завтра погнатися в Китай за грошима ... Все за гроші не можна купити - у мене таке ставлення. Хоча, звичайно, я сів і задумався: може, просто поїхати, буду собі спокійно грати в футбол, зароблю купу грошей і більше в недостатку не буду. Але все одно є якісь свої цілі. Це як в дитинстві, коли ти про щось мрієш і хочеш цього досягти.
- Тейшейра теж говорив, що хоче грати в Англії, мріє перейти в «Челсі», а потім перейшов в «Цзянсу».
- Засуджувати Алекса за його вибір неправильно. Звичайно, це не топ-чемпіонат, але він їде грати в футбол за великі гроші і забезпечить свою сім'ю на кілька поколінь вперед. У кожного свої погляди на життя, тому чому б ні?
- Чи була розмова з Суркісом щодо Китаю?
- Чесно кажучи, ми з ним це навіть не обговорювали. Мені подзвонив Вадим (Шаблій, агент - ред.), сказав, що є такий варіант. Я подумав пару хвилин і відповів, що не готовий. Гроші грошима, але до такого продовження кар'єри я не готовий.
- З сім'єю радився з цього приводу?
- Ні. Дружина і батьки з розумінням до всього ставляться. Вони знають, що я сам можу прийняти якесь рішення, і нічого не зможуть зробити. У мене така сім'я, що, якщо скажу, що хочу поїхати в Китай, всі близькі і друзі тільки підтримають мій вибір і завжди будуть зі мною.
Скажу, що хочу залишитися грати до 35 років в Києві - теж підтримають. Для цього і є сім'я і друзі.
- Напевно, не підтримали б тільки варіант з Росією і перехід, припустимо, в «Зеніт».
- Вони ж знають мою життєву позицію, тому знають, що я на таке не погоджуся. Батя мене точно не зрозуміє (сміється)!
- Що тобі ближче: повторити шлях Коноплянки і піти в умовний «Атлетіко» Мадрид, витримуючи жорстку конкуренцію, або перейти в який-небудь «Сток Сіті», де практично 100% буде гарантовано місце в основі?
- Звичайно, я готовий до конкуренції. Думаю, і Женя це розумів. Розумію, що в «Динамо» всі знають, хто ти, а в новому клубі треба починати все з нуля. Але собі вже сказав, що якщо буду кудись переходити, то хочу зустрітися з тренером, поговорити з ним, які у нього погляди на футбол, на якій позиції він бачить Ярмоленка. Багато що залежить і від стилю гри команди. Для мене це дуже важливо.
- А якщо серйозно - наскільки близько ти був до відходу з «Динамо» в зимове трансферне вікно?
- Пропозиції були, але я не бачу сенсу про них говорити. Ця зима якось спокійніше пройшла. Більше конкретики все-таки було влітку. Але я з цього приводу не переймаюсь. Моя позиція - все, що не робиться - на краще. Коли буде призначено, тоді і перейду. А ходити і кожен день думати, що ось я зараз піду туди, туди або туди, то в підсумку піду в Першу лігу.
Міг пропустити садок, школу, інститут, але тільки не тренування
- Як успіхи у Івана Ярмоленка - продовжуєте домашні тренування?
- Я намагаюся, щоб він більше часу проводив в спорті, грав у футбол. Але у дитини ще такий вік, 2,5 роки, коли йому цікаві мультики, хочеться погратися машинками. Правда, зараз наділи йому окуляри - щось вроджене із зором, лікарі сказали, що треба буде носити десь три роки. Тому поки взагалі без телевізора.
- Наскільки важко дається виховання дітей?
- Звичайно, важко. Особливо на зборах, коли тебе немає вдома 20 днів. Потім приїжджаєш - і неможливо ні в чому відмовити дитині, якої так довго не бачив. А взагалі я хочу виховати дітей так, щоб вони домоглися в житті всього самі, а не думали, що тато вирішить.
У мене таке виховання було. Тому, коли батьки просять дати онука, я із задоволенням даю, бо знаю: поганому вони точно не навчать.
- Чи плануєш віддати Ваню і Даню в футбольну школу?
- Якщо дитина підросте і йому буде цікаво, то чому ні. Я переживав, питав у тата: «А коли я м'яч почав ганяти?». Він мені: «Та який м'яч? Ти ходив, пістолетами дерев'яними стріляв». Тоді Ален Делон в моді був. Тому зараз я з цього приводу не парюся. Буду дивитися на бажання дитини.
Я пам'ятаю себе - міг пропустити все, що завгодно - садок, школу, інститут, але тільки не тренування. Навіть якщо температура. В школу міг не йти, бо дуже погано себе почував, а ось до тренування мені різко гарнішало (сміється).
Якщо вони будуть хотіти і скажуть: «Тату, ми хочемо займатися», то я їх, звичайно ж, відведу. А ходити і змушувати їх точно не буду.
- Пам'ятаєш свої перші футбольні кроки - з якого віку почав серйозно займатися футболом?
- Мені було шість років. Все почалося ще перед школою, а потім вже з першого класу пішло.
- Що, крім самовіддачі, необхідно починаючим футболістам, щоб з аматорів вирости до рівня профі?
- Перш за все, повинні бути хороші тренери. У нас є фахівці, але їх не цінують і для них зроблено дуже мало умов. Я спілкуюся і підтримую стосунки з багатьма тренерами в Чернігові, і коли вони називають свою зарплату, то це просто смішно.
Зрозуміло, що зараз можна міркувати про лікарів, вчителів та людей інших професій. Але повинна бути гідна плата за працю. Звичайно, ніхто не може зробити тренерам зарплати 30 тисяч гривень. Тоді у нас всі будуть тренерами. Це я кажу в ідеалі, коли в країні все добре. Якщо викладачеві платити хороші гроші, то він із задоволенням буде вчити дитину і триматися за свою роботу.
Але в футболі дітям потрібні відповідні поля, щоб розвиватися. Чому, коли ми граємо з іспанцями навіть на такому рівні, то говоримо, що ми поступаємося їм у техніці і роботі з м'ячем.
- У них зовсім інша школа ...
- Ми були в Іспанії і бачили, як працюють місцеві тренери. Там дітям з 6 років прищеплюється тактика, володіння м'ячем і т.д. А у нас думають, що дитині ще рано таке і можуть дати пробігти тест Купера, наприклад. В Україні є хороші наставники, але багато тих, які ще живуть в СРСР. Вони можуть просто кинути м'яч, і діти бездумно граються.
Тренер повинен ще й бути хорошим психологом, вміти розмовляти з дитиною. Я по собі пам'ятаю. Бувають такі періоди, коли нічого не виходить. Я був пригнічений, коли мене в Києві вигнали з академії. Добре, що мені щастить на тренерів. Починаючи з дитячої школи і до тепер.
- Багато іспанців і бразильців перед тим, як піти в футбол, відточують техніку в футзалі. Можливо, і в Україні варто зробити на цьому акцент?
- Мені здається, все залежить від тренувального процесу. Якщо його побудувати на триманні м'яча на коротких ділянках поля, щоб діти грали в пас, то потім це відкладається в свідомості і на дорослому рівні вже отримуєш задоволення від такої гри.
А у нас дітям дають величезні квадрати, де 5х5 грають на півполя і упор робиться більше на фізику. Наші тренери звикли, що ми технікою не візьмемо. Але це не так. Ми однакові люди - дві ноги, дві руки. Я не думаю, що у іспанців якась особлива кров. Тому якщо прищеплювати з самого дитинства, то і українці можуть бути технічними.
Ребров готовий очолити збірну України
- А як охарактеризуєш свого головного тренера Сергія Реброва?
- Як дуже грамотного фахівця. Мені подобається його підхід - він намагається знайти спільну мову з кожним футболістом, який би важкий у гравця характер не був. У нього є свої погляди на футбол, які дають результати. Ми виграли чемпіонат, Кубок України, вийшли з групи в Лізі чемпіонів. Це багато про що говорить.
Звичайно, для головного тренера важливо, щоб у нього були хороші помічники. Рауль робить дуже великий внесок в успіх команди. Втім, як і Федоров і Михайлов. Вони всі доповнюють один одного в тренерському штабі.
- По-твоєму, Ребров міг би очолити збірну України?
- Це потрібно у нього запитати. Я вважаю, що він готовий. Напевно, клуб і збірна - було б важко, але чому ж ні? Хоча треба уточнити - чи хоче він сам цього.
Ребров - хороший тренер. Він уже завоював кілька трофеїв, тому міг би сісти і сказати: «Я виграв, і все знаю». А людина їздить, не соромиться вчитися, намагається розвиватися, дивиться тренувальні процеси. Це корисно. Футбол не стоїть на місці і вчитися ніколи не пізно.
- Як сприйняв призначення Шевченка тренером збірної?
- Звичайно, класно! Приємно буде попрацювати з Андрієм Миколайовичем. Він багато чого досяг у футболі, і найголовніше, щоб йому вдалося передати цей досвід хлопцям. Якщо він це зможе зробити, то ми зробимо величезний крок вперед.
- Згоден з рішенням ФФУ, що вони призначили Шевченка помічником Фоменка, а не відразу головним тренером?
- Думаю, правильно, що так зробили. По-перше, тому, що перед збірною стояло завдання вийти на Євро. Фоменко його виконав і було б неправильно його знімати. А по-друге, можна тільки уявити, який тиск був би на Шевченка, якби він відразу став головним. Програй він хоч один матч на Євро, і його б тільки ледачий не полоскав.
Якщо він хоче в майбутньому стати головним тренером, а я впевнений, що він планує ним стати, то робота помічником стане для Шевченка величезним досвідом. Приклад того ж Реброва - був помічником у одного-другого, подивився, що як, що потрібно змінити в тренувальному процесі і ми бачимо, що з цього вийшло.
- Як оцінюєш шанси України на Євро-2016?
- До початку турніру шанси у всіх рівні. Так, на папері Німеччина явний фаворит. Але все може бути. Іспанці теж були чемпіонами Європи, світу, Всесвіту, Марса і Юпітера, а з групи на ЧС-2014 не вийшли.
Тут як з «Манчестер Сіті». Найголовніше - добре підготуватися, нікого не боятися і грати в свій футбол.
Звичайно, група у нас важка. Але вийти з неї можливо. Ми з німцями грали в Києві внічию, нехай і в товариському матчі. З поляками грали і обігрували їх. З ірландцями я особисто не зустрічався, але їх ми теж перемагали. Чому зараз не можемо цього зробити?
Не розумію, як можна було допустити, щоб свій народ вбивав один одного
- Андрій, я знаю, що ти регулярно допомагаєш українській армії, але при цьому не афішуєш цього. Це твоя принципова позиція чи є вплив клубу?
- Ніяких заборон немає. Клуб не лізе в ці справи. Вони можуть робити свою якусь акцію, коли просять футболістів взяти участь, а є, коли гравці самі допомагають. Це моя особиста позиція. У мене багато знайомих журналістів і мені не важко зателефонувати і попросити, щоб він написав, як я комусь дав грошей.
Але навіщо про це всім знати? Я звик з дитинства: зробив добру справу - і добре. Наприклад, у Роми Зозулі інша позиція, і я з ним теж згоден. Люди бачать, що він допомагає, і інші починають допомагати.
- Погодився б поїхати в зону АТО, щоб особисто вручити солдатам якусь передачу для підняття хлопцям бойового духу?
- Та чому ні? Якщо це допоможе людям, на яких зараз тримається наша країна, додасть їм якихось сил, із задоволенням поїду.
- Не страшно потрапити в зону бойових дій?
- Звичайно, я боюся, але це природне почуття будь-якої людини, коли йде війна. Думаю, кожен боїться за своїх рідних і близьких. Але якщо не буде іншого виходу і щось загрожуватиме моїй сім'ї, то я готовий йти і точно так же стояти там з хлопцями.
- Два роки тому, коли відбувалися події на Майдані, «Динамо» повинно було грати плей-офф Ліги Європи з «Валенсією». Сьогодні річниця злощасного розстрілу (розмова відбулася 20.02 - Ред.). Що відчуваєш, коли буваєш в центрі?
- (Після паузи) Зараз подумав - і мурашки по тілу пішли. Ми тоді були на зборах. Пам'ятаю, готуєшся до тренування і дивишся ТБ - показують Київ. Наче не у нас. Звик таке бачити де-небудь в Іраку, в Ірані. Не міг повірити.
Навіть коли повернулися до Києва, все одно був спокій. Начебто і живу недалеко від епіцентру подій. Я бачив, що люди ходять в масках, з битами. Але я думав, що все пошумить і заспокоїться, не було якогось жаху, паніки. А з часом, коли вже почали стріляти в людей, вбивати, стало страшно.
Зараз я ходжу подивитися, що змінилося. Звичайно, поставили пам'ятники, тепер там все спокійно, красиво. Але я пам'ятаю, коли ходив і там ще все було в покришках, крові. Аналізую і не розумію, як можна було таке допустити, щоб свій народ один одного вбивав.
- Чи слідкуєш ти за подіями на Сході і за політичною ситуацією в країні?
- Я стежу за тим, що відбувається на Донбасі. У мене є знайомі, які там були і перебувають. Я регулярно питаю, яка у них ситуація.
Що стосується політики, то я пробував туди влізти, вникнути. Один іншого поганяє, потім вони вже цілуються і назад б'ються. І так все по колу. Все як в «Санта-Барбарі», тому я намагаюся в це не лізти. Там все дуже складно - вони все одно роблять так, щоб люди нічого не зрозуміли.
- Прямо все, як в серіалі «Слуга Народу». Бачив його?
- Так, я подивився пару серій - прикольно зробили, мені сподобалося. Вважаю, що там все, як у нас насправді.
- І наостанок: яка заповітна мрія Андрія Ярмоленка як футболіста і простої людини?
- Я живу футболом, тому всі мрії пов'язані з ним. Для мене величезна радість - вигравати трофеї. Ходиш потім задоволений з посмішкою. Сподіваюся, в найближчому майбутньому буде якомога більше трофеїв.
Звичайно, є сім'я, і для неї ти бажаєш найкращого. Природно, я хочу, щоб в Україні закінчилася війна, і ми жили мирно і щасливо. Наш народ натерпівся і багато пережив. Хочу, щоб все налагодилося, і наші люди жили спокійно, ростили дітей, ходили з посмішкою і раділи життю.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
