Кумир мільйонів і при цьому - мішень

Збірна України 1 Грудня, 14:51 1057
Кумир мільйонів і при цьому - мішень
Можливо, з часом футбольні історики назвуть цей рік переломним для нашої національної команди. А можливо - ні. Але 2016-й однозначно виділяється з загального ряду. По-перше, ми зіграли на другому для себе чемпіонаті Європи. По-друге, з приходом нового головного тренера в збірній змінилася ігрова модель.Та й сам наставник - фігура видна: володар «Золотого м'яча», бомбардир нації...

Виступ на Євро-2016 став найпровальнішим для збірної України в її короткому послужному списку участі в великих форумах. На ЧС-2006 команда Олега Блохіна дойшла до чвертьфіналу, здобула дві чисті перемоги й одну в серії пенальті, на Євро-2012 під його ж керівництвом був виграний стартовий поєдинок у Швеції, який і скрасив невихід з групи.

З 2016-му позитив довелося шукати в деталях, адже три поспіль поразки з загальним рахунком 0:5, в тому числі від, м'яко кажучи, незоряних суперників із Північної Ірландії, стали однією великою чорною плямою.

Шкода, що Михайло Фоменко - один із найбільш прагматичних і успішних тренерів в історії національної команди (70,27% набраних очок, а якщо винести за дужки провал на Євро-2016 - 76,47%) - так завершив своє перебування в збірній. Запам'ятовується останнє слово, але ми не повинні забувати, що саме Фоменко врятував для України відбір ЧС-2014, коли ніхто не хотів ризикувати і приймати запрошення ФФУ.

Мабуть, всій країні було відомо, що після чемпіонату Європи новим рульовим стане Андрій Шевченко. Швидше за все, ця обставина теж вплинула на настрої всередині збірної, хоча провал став сукупністю ряду факторів. Деякі експерти вважають, що не варто перед таким серйозним турніром брати на перший збір дружин і дітей - мовляв, не вийшло створити серйозну атмосферу в таборі. Інші впевнені, що позначився конфлікт між Ярмоленком і Степаненком, ажіотаж навколо якого підігрівався окремими ЗМІ. Як би там не було - Україна виступила нижче своїх можливостей.

Але саме цей провал, після якого багато хто вимагав розігнати половину збірної, дозволив новому тренерському штабу приймати різкі кадрові рішення без особливого обурення громадськості. І мова не про те, що 37-річні Тимощук і Шевчук завершили кар'єру в національній команді - це було очікуваним. Ми пам'ятаємо, яка хвиля гніву піднялася, коли Гусєв не потрапив в заявку на Євро-2016. Але коли Шевченко перестав ставити в склад, а потім - і викликати тих, хто ще зовсім недавно вважався головним, це було вже сприйнято спокійно.

Новий тренер на тлі літніх поразок отримав свого роду карт-бланш на перший час, проте все одно ризикував піддатися критиці в разі невдалого старту у відборі ЧС-2018. У нас в країні хоч і була група експертів, які пропонували принести цей турнір в жертву і будувати команду на перспективу, як і раніше залишалося і чимало максималістів. А фігура тренера, який без досвіду самостійної роботи взявся керувати першою збірною, з усіх боків виглядала потенційно привабливою мішенню для стріл.

Але Шевченко і його потужний штат помічників показали, що стратегічне завдання можна поєднувати з тактичними цілями. Перебудова системи гри з традиційно оборонної на творчу і оновлення складу з урахуванням нових вимог до футболістів вилилися в те, що «Шахтар» в ролі базового клубу змінив «Динамо», а в стартовому складі національної команди прописалася молодь - Соболь, Зінченко, Коваленко. Дебютували Циганков і Бєсєдін, на підході - інші кандидати.

І все це досить гармонійно доповнюється результатом, який можна вважати успішним. Вісім очок в чотирьох турах - це графік збірної України у відборі ЧС-2006, а без поразок на даному стартовому відрізку турнірної дистанції наша команда мала лише тричі в своїй історії. І тільки один раз - під час кваліфікації Євро-2004 - не зуміла втримати взятий темп.

Будемо сподіватися, що Шевченко згадає, чого тоді не вистачило йому і його партнерам по команді для більш вдалого виступу. Андрію Миколайовичу є з чим порівнювати, адже у нього особисто за плечима - вісім відборів.

Андрій МАЙДЕБУРА, газета «КОМАНДА»