Українські футболісти раніше завжди вибирали Україну. Вдома гарно платили, велика кількість легіонерів та ліміт давали змогу постійно грати. Але зростання курсу долара та інші фінансові негаразди призвели до різкого падіння зарплат. Тепер в середніх українських клубах (за межами Шахтаря та Динамо) отримують досить скромні зарплати, якщо порівнювати з тим, що було до 2014 року.
Раніше українського футболіста, у якого закінчувався контракт, навіть не запитували, розглядає він варіанти в Україні чи деінде. Тепер це обов’язкове запитання, на яке зазвичай відповідь буде приблизно однаковою: спершу за кордоном, а потім вже Україна. Першою ластівкою 2018 року став Артем Сухоцький, який вирішив не підписувати новий контракт з третьою командою чемпіонату та учасником Ліги Європи Зорею, а став гравцем братиславського Слована.
В 2017 році таких від’їздів вистачало. Найголовнішим був трансфер Андрія Ярмоленка до Боруссії з Дортмунда. Правда, він трохи не відповідає загальній ситуації. Лідер Динамо та один з найкращих футболістів чемпіонату України давно повинен був спробувати свої сили деінде. Проте у трансфері Ярмоленка є й спільні риси з усіма іншими кандидатами. Якось ще кілька років тому він сам говорив, що його все влаштовує в Динамо, він радий грати у цій команді, проте йому не подобається теперішній рівень чемпіонату України.
Зараз у футболістів вкрай мало варіантів для продовження кар’єри вдома, якщо вони залишають Динамо чи Шахтар. Протягом 2017 року з Шахтаря пішли два легендарних для клуба гравці Євген Селезньов та перш за все Олександр Кучер. Вони навіть не думали про те, що можуть бути варіанти в Україні, які б могли їх задовольнити.
Це саме стосується й переходів деяких гравців, які вже не зовсім молоді, але не мають шансів пробитись до складу команди. Навряд чи були шанси, що Сергій Рибалка продовжить кар’єру в Україні чи Євген Макаренко, нехай кожен з них півроку майже не грав у футбол.
Важка фінансова ситуація примушує клуби думати про те, що гравців треба продавати. На початку 2017 року Карпати продали свого на той час провідного гравця Володимира Костевича до Польщі, Шахтар відпустив Руслана Малиновського до Бельгії. Але це якраз поодинокі випадки.
Частіше за все українські футболісти просто чекають завершення контракту та їдуть до інших країн. Можливо, часто вони переходять до не найсильніших чемпіонатів, втрачають трохи у спортивному плані, проте отримують те, з чим є великі проблеми в Україні: стабільну зарплату, умови для життя та тренування.
Врешті-решт, для них це робота. Спортивна складова та можливість прогресувати теж важливі фактори. Проте задля чого це все взагалі робиться, як не колись отримати гарні умови для продовження кар’єри? Тому українські футболісти охоче їдуть до Греції, Туреччини, Чехії, Словаччини, навіть не проти Казахстана та Азербайджана.
