Тому не дивно, що в них спостерігається чимало хитросплетінь, які залишаються за лаштунками широкого загалу. А між тим є чимало цікавих історій та фактів, про які варто розповісти.
ЗМІСТ
ЯК НОВАЧКА «ДНІПРА» КІНОКАМЕРА ВИКРИЛА
Одне з футбольних міст України – Одеса часто використовувалось кіномитцями для створення фільмів, у яких були сцени, пов’язані з футболом. У цьому списку пригадується спортивна комедія «Запасний гравець», яка вийшла на екрани 1954 року. Частина подій в ній відбувається на одеському стадіоні «Харчовик» у парку імені Шевченка, попереднику нинішнього стадіону «Чорноморець». Головний герой картини Вася Веснушкін, роль якого виконував Георгій Віцин, брав участь у футбольному матчі, вийшовши на заміну замість травмованого воротаря. І став героєм поєдинку, відбивши пенальті.
Окрім цього фільму, головна спортивна споруда Одеси була задіяна у кінематографі ще неодноразово. Центральний стадіон ЧМП (саме так він називався левову частку свого існування, з 1959-го по 2003-й роки) з’являвся у картинах «Місто з ранку до опівночі», «Ранкове шосе» і навіть частково у легендарній комедії «Операція «И» та інші пригоди Шурика».
До речі, у тому ж «Ранковому шосе» в одному з епізодів у повному складі знялась команда дніпропетровського «Дніпра» з Євгеном Кучеревським на чолі. «Кіноакторами» дніпряни несподівано для себе стали у 1987-му, коли проводили збір на Чорноморському узбережжі. У фільм увійшли кадри, як червоний «Ікарус» з командою під’їжджає до готелю, в салоні автобуса сидять зосереджені тренери та футболісти, а потім із транспортного засобу заходять до готельних дверей повз кінокамеру. До речі, завдяки фільму заднім числом можна дізнатися про одного із потенційних новачків «Дніпра». Серед гравців промайнула постать відомого українського нападника Сергія Морозова, який приїхав до команди Кучеревського із запорізького «Металурга». Щоправда, в ній не залишився, продовживши виступи у Запоріжжі.
Одеський стадіон став місцем зйомок фільму і навесні 1978-го. Автор цих рядків став свідком творчого процесу кінематографістів над картиною про бігунів, братів Знаменських, під час матчу чемпіонату СРСР, у якому зустрічались «Чорноморець» та алма-атинський «Кайрат». Знімальна група звернулася до заповнених трибун із проханням по їхній команді схопитись у єдиному пориві зі своїх місць, імітуючи радість. Що було охоче виконано.
ФАРТОВІ АРТИСТИ ДЛЯ «ЧОРНОМОРЦЯ»
В Одесі відношення до найулюбленішої команди - «Чорноморця» завжди було на високому рівні. І не тільки серед простих вболівальників, а й серед можновладців. Люди, які опікувалися спортивною гордістю «Перлини біля моря», у минулі роки робили все від них залежне, аби тільки футболісти, тренери, обслуговуючий персонал та їхні сім’ї не відчували будь-яких потреб. У ті часи у футбольних колах навіть з’явилася фраза, яка красномовно свідчила про піклування командою з боку кураторів: «Все для тебе – тільки грай!». У 1971 році у «Чорноморця» з’явилася власна тренувальна база на 11-й станції Чорноморської дороги, яка була оснащена всім необхідним для тренувань, теоретичних занять, відновлення сил та відпочинку футболістів. Що цікаво: в одному із корпусів бази був навіть… кінозал. Зараз цим нікого не здивуєш, а от у 70-80-х роках це вважалося досить серйозною привілеєю. Більше того, команда «моряків» мала особливу можливіть ознайомлюватись із кінострічками, яких ще не було у масовому прокаті. Бувало, що той чи інший фільм кіномеханік «Чорноморця» показував футболістам ще за тиждень-два або навіть три до того, як він з’являвся у кінотеатрах Одеси.
Коли наприкінці минулого тисячоліття «Чорноморець» переїхав на нову тренувальну базу у Совіньйоні, з часом там стали з’являтись і люди мистецтва. Започаткував візити артистів театру та кіно до «святая святих» команди «моряків» Семен Альтман, який очолив її у лютому 2003 року. Тоді на базі перед «Чорноморцем» виступали актори, які були відомі не тільки в Одесі, а й далеко за межами країни – Олег Школьник, Олег Філімонов (нна фото вище), Семен Крупник, Анатолій Барбакару... У переважній більшості випадків їхні візити у Совіньйон напередодні календарних матчів виявлялись фартовими.
КОЛИ У РЕГЛАМЕНТ ЧЕМПІОНАТУ ВТРУТИЛИСЯ… КІНЕМАТОГРАФІСТИ
Що стосується «Дніпра», то ще за тринадцять років до зйомок «Ранкового шосе» команда вже потрапляла на кіноекрани. Щоправда, під час гри. Було це у розпал літа 1974 року, коли дніпропетровська команда під орудою відомого фахівця, колишнього гравця київського «Динамо» та одеського «Чорноморця» Віктора Каневського грала на виїзді з ленінградським «Зенітом». Тоді в історії футболу стався безпрецедентний випадок, коли Регламент змагань було порушено на прохання… кінематографістів. Справа в тому, що у той день на стадіоні були заплановані зйомки спортивної стрічки «Одинадцять надій», за сценарієм якої нібито у Донецьку відбувається матч між збірними СРСР та Польщі. «Зеніт» та «Дніпро», ясна річ, змушені були одягтися у форму цих команд. Зенітівцям дістались червоні футболки з радянською символікою, а дніпрянам – білі, з польською емблемою. Можна собі уявити, як здивувались глядачі, котрі на кілька хвилин запізнились на початок матчу. Мабуть, попервах вони не могли второпати: начебто йшли на матч «Зеніт» - «Дніпро», а грають збірні СРСР та Польщі.
Цікаво, що консультантом кінематографістів щодо футбольних тонкощів виступив добре відомий українським вболівальникам тренер Герман Зонін, який у 1972-му році привів до золотих чемпіонських медалей ворошиловградську «Зорю». На момент зйомок фільму він вже працював старшим тренером «Зеніту».
Той матч, до речі, завершився внічию, 1:1. Обидва м’ячі суперники забили в останні півгодини гри: спочатку відзначився дніпропетровець Олексій Христян, а потім ленінградець Георгій Хромченков. Щоправда, у сценарії фільму рахунок був іншим – 2:2.
«БЕЗДАРНИЙ» ФІЛЬМ ДЛЯ БИШОВЦЯ
Популярність київського «Динамо» в Україні та на теренах СРСР у 60-80-х роках була настільки великою, що сценаристи та режисери ніяк не могли обминути футбол своєю увагою. Одним із улюбленців українських вболівальників більш ніж півстоліття тому був нападник динамівців та збірної Радянського Союзу Анатолій Бишовець. У складі «Динамо» він виступав впродовж десяти сезонів поспіль - з 1964-го по 1973-й, трохи менше років провів у футболці головної команди країни. Бишовець багато забивав, неодноразово вигравав чемпіонське звання та трофеї, відтак був у центрі уваги. Можливо, саме тому режисер та сценарист Леонід Осика з Київської кіностудії імені Олександра Довженка зробив вибір на користь відомого футболіста для зйомок того у фільмі «Дід лівого крайнього». У цій картині Анатолій Бишовець зіграв роль онука її головного героя, пенсіонера Трофима Бессараба – Віталія. Теж успішного футболіста, лівого крайнього. Фільм вийшов на екрани у 1973-му, якраз тоді, коли через важку травму Бишовець завершив активні виступи у футболі.
Згадуючи кіношний досвід через багато років, коли вже працював тренером, він охарактеризує цей фільм епітетом «бездарний».
ЗАДУМКА ЩЕРБИЦЬКОГО
У 70-х роках спортивна тема у кіномистецтві стала досить популярною. Сценаристи та режисери охоче знімали кіно, засноване на реальних подіях. В одному із таких фільмів за основу був взятий епізод із життя Валерія Лобановського, який у 1973-му перейшов із дніпропетровського «Дніпра» у київське «Динамо». Тоді його соратником став Олег Базилевич, а науковець Анатолій Зеленцов допомагав цьому тренерському дуету унікальними розробками в області тренувального та ігрового процесів.
Ідея картини, яка отримала назву «Така вона, гра», належала не будь-кому, а першому секретареві ЦК Компартії України Володимиру Щербицькому, палкому прихильнику київського «Динамо». Неважко здогадатися, що бажання головного керівника України взявся реалізувати творчий колектив столичної кіностудії імені Олександра Довженка. У цій справі важливо було знайти акторів, які б могли максимально оптимально стати прототипами Лобановського, Базилевича, Зеленцова та інших дійових осіб.
Врешті-решт задумку Щербицького, який впродовж багатьох років опікувався флагманом українського футболу, було реалізовано. А от наскільки успішно – сказати важко. Думки щодо прототипів у глядачів – як прихильників кіно, так і футболу, слід гадати, розділилися.
ЗАГАДКОВА ТРАГЕДІЯ ДИНАМІВСЬКОГО ТАЛАНТА
Столична кіностудія імені Олександра Довженко у 1986 році видала на суд глядачів ще один фільм, у якому розповідається про трагічну історію футболіста. Існує версія, що прототипом головного героя стрічки, Віктора Максакова, став один із гравців київського «Динамо». Втім, про все – за порядком.
На початку 80-х за дубль столичного клубу виступав талановитий нападник Григорій Пасічний. Вболівальники, які відвідували матчі резервістів на стадіоні «Динамо», тішилися грою молодого хлопця, яка відзначалася високою результативністю. Деколи тренерський штаб головної команди давав можливість гравцеві спробувати свої сили у поєдинках «основи», проте «посунути» значно досвідченіших колег по амплуа Олега Блохіна, Вадима Євтушенка та Віктора Хлуса було важко. Тож нічого іншого, як терпляче чекати свого шансу, Пасічному не залишалось. І він чекав, від сезону до сезону. Наприкінці 1983-го, через два місяці після святкування свого 22–річчя, Григорій трагічно загинув під час вечірки у столичному ресторані. Та кримінальна історія за чотири десятиліття обросла різними чутками, тож стверджувати, як саме все сталося, мабуть, немає сенсу. За однією із версій, Пасічний «виставлявся» за свій перехід в харківський «Металіст» до Євгена Лемешка чи у ташкентський «Пахтакор» до Іштвана Секеча, за іншою – гуляв чи то на весіллі, чи то на дні народження друга. У розпал святкового заходу стався інцидент, який і призвів до трагедії.
У Григорія Пасічного та його дружини тоді очікувалось поповнення в сім’ї, однак побачити доньку Юлію, яка народилася після того злощасного вечора, молодому батькові так і не судилося... На похорон талановитого гравця зібрався весь колектив головної команди та дубля. З Москви до Києва, відкоавши справи, спеціально приїхав Лобановський.
Через два роки було знято соціологічну драму «Звинувачується весілля», де показані схожі з вищеописаним випадком події. Щоправда, рідні Пасічного стверджують, що у картині чимало фактів не мають нічого спільного з дійсністю. На їхню думку, гірку реальність та фільм об’єднує лише одне – футбол.
В ОДНОМУ КУПЕ З МІЛЕН ДЕМОНЖО
Впродовж багатьох років спілкуючись з найдосвідченішими представниками тренерського корпусу України, мені неодноразово доводилось брати інтерв’ю. Деколи вони не були пов’язані з турнірними справами очолюваних ними команд, а торкалися різноманітних тем пізнавально-розважального характеру з життя та кар’єри співбесідника. Питання відбиралися на будь-який смак і були спрямовані на те, щоб розкрити ту чи іншу персону всебічно. Скажімо, в одному з таких інтерв’ю я запитав головного тренера луцької «Волині» Віталія Кварцяного, на кого з відомих особистостей він хотів би бути схожим. Фахівець відразу ж привів у приклад легендарних французьких кіноакторів – Алена Делона та Жана Маре. Коли ж я поцікавивсь, з ким із відомих жінок він хотів би опинитись в одному купе СВ-вагону, Віталій Володимирович знову назвав людину із кінематографу – французьку акторку Мілен Демонжо, яка грала Міледі у фільмі «Три мушкетери».
Була ще одна особливість, яка мене вразила тренерською одностайністю. В різні роки запитуючи Олега Блохіна, Мирона Маркевича та того ж Кварцяного про найулюбленіший фільм, всі троє, наче змовившись, називали одну й ту ж легендарну стрічку - «Хрещений батько». Дещо пізніше дізнався, що в одному з інтерв’ю цей фільм у тій же якості назвав і Леонід Буряк. Що й казати, чудовий вибір.
НЕ ФУТБОЛОМ ЄДИНИМ…
Зважаючи на особливу популярність, багато київських динамівців дружили з не менш відомими представниками театру та кіно. Любов до високого мистецтва, зокрема, прививалася футболістам Валерієм Лобановським, який часто організовував динамівцям походи у театри під час перебування команди на виїзді. Його захоплення знаходило відображення у серцях підопічних, які не тільки розвивались культурно, а й об’єднувались спільними інтересами. Сам Лобановський підтримував дружні стосунки з кількома акторами, серед яких був Олег Борисов, котрий грав у Київському драмтеатрі імені Лесі Українки та знімався у кіно. Прихильники українського кінематографу до цих пір із задоволенням дивляться комедію «За двома зайцями», у якій він був неперевершений у ролі Свирида Голохвастова.
Від Анатолія Дем’яненка я дізнався, що у колі його друзів був актор Сергій Іванов, відомий по ролях Кузнєчика у «В бій ідуть одні «старики», Ларіосика у «Днях Турбіних» та Цибулі у «Дачній поїздці сержанта Цибулі». З ним дружили також Володимир Безсонов та Андрій Баль.
Дем’яненко пригадує, як під час чемпіонату світу 1982 року в Іспанії для підняття бойового духу радянської збірної до її табору залучались відомі актори. Разом з командою до цієї країни вирушили Михайло Ножкін, відомий по пригодницьким фільмам «Помилка резидента» та «Доля резидента», а також іменитий Євген Леонов, який у мільйонів глядачів кількох поколінь асоціюється з роллю Доцента у комедії «Джентльмени удачі». За словами Анатолія Дем’яненка, Леонов багато жартував, розповідав збірній різноманітні смішні історії. Це давало футболістам наснагу, неабияк підіймало настрій перед матчами.
Багаторічні партнери по київському «Динамо» та збірній СРСР Олег Блохін та Леонід Буряк, які у різних час очолювали столичний клуб та нашу національну збірну, товаришували з легендою кіно, театра та естради Володимиром Висоцьким. Їхні стосунки укріпилися у 1976-му, у канадському Монреалі, коли обидва футболісти у складі збірної брали участь в Олімпійських Іграх. Висоцький та його кохана Марина Владі якраз тоді робили покупки у великому магазині, де і перетнулися з Блохіним та Буряком. Вони запросили їх в гості на своє тимчасове канадське помешкання, у якому усі його учасники провели чудовий вечір.
ДИНАМІВСЬКИЙ ТАТО ТА ДОНЬКА-АКТРИСА
Один із одноклубників Блохіна і Буряка по «Динамо» та збірній СРСР Олег Кузнецов, мабуть, як ніхто інший обізнаний у тонкощах кінематографу. Якщо у роки активних виступів у футболі він насолоджувався грою різних акторів на сцені театрів, у залі кінотеатрів та біля екрану телевізора, то у період тренерської діяльності відчував піднесення від акторських здібностей своєї дитини. Його донька Катерина, яка народилася майже через три місяці після сумнозвісного півфіналу Кубка чемпіонів з португальським «Порту», у якому динамівці із Кузнецовим у складі поступились 1:2 і вибули з боротьби за трофей, стала професійною актрисою. Ще у юному віці відчувши у собі схильність до цього, вона поступила у Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені Карпенка-Карого, який успішно закінчила чотирнадцять років тому. Розпочавши акторську діяльність ще у 2006-му, Катерина Кузнецова знімалась у багатьох серіалах, які зробили її популярною. Один із найвідоміших – про події в бандитській Одесі 80-х років, який називається «Анка з Молдаванки». З роллю Анки донька футболіста та тренера впоралась блискуче.
Слід відзначити, що з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Катерина відразу ж залишила країну-агресора, назавжди викресливши із свого життя багатьох людей, які виявились зазомбованими кремлівською пропагандою або просто боягузами. Весь цей час Кузнецова живе на два міста – Київ та іспанський Тенерифе. У березні 2023 року, коли Олег Кузнецов відзначав 60-річний ювілей, донька зробила йому сюрприз, несподівано приїхавши до української столиці.
КОНСУЛЬТАНТ ДЛЯ УЧИТЕЛЯ
Сучасний кінематограф теж не обходить стороною футбол. Одного разу автор цих рядків розглядався як кандидат на роль консультанта фільму «Стрельцов», який побачив світ у 2020 році. А було це так. Якось мені зателефонував давній друг, колишній нападник луганської «Зорі», одеських СКА, «Чорноморця» та «СКА-Лотто» Едуард Стоянов, який з початку нинішнього тисячоліття мешкає у Греції. У цій країні через проблеми із здоров’ям він завершив свою кар’єру гравця у команді Олега Блохіна – «Іонікосі», відтоді і залишився на землі древньої Еллади. З часом став працювати масажистом, фізіотерапевтом та реабілітологом. Серед його пацієнтів були не тільки спортсмени, а й люди різних професій. Часто бувало, що з метою поліпшити їхнє здоров’я він вирушав за межі Греції. З року в рік Стоянов набував досвіду, заводив нові знайомства з діловими та впливовими людьми, хто користався його послугами. З часом він «обріс» постійними клієнтами, серед яких був і відомий кінорежисер Олексій Учитель. Будучи в курсі футбольного минулого Едуарда, він запитав його, чи може той порекомендувати людину, яка добре розуміється на футболі, знає його історію та специфічні особливості гри мільйонів. Режисер пояснив, що йому потрібен консультант для роботи над спортивною картиною про легендарного форварда Едуарда Стрельцова. Стоянов довго не роздумував: назвав моє прізвище. Учитель зацікавився, проте із підготовкою фільму вийшла невеличка затримка, яка з часом звела тему моєї нової ролі нанівець. А от Едуард Стоянов в одному з фільмів Учителя зіграв епізодичну роль, що для колишнього футболіста стало приємним фактом у житті.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
