У жовтні 1981 року популярна іспанська газета El Pais вийшла із сенсаційним матеріалом. «Трансфер совєтського футболіста Олега Блохіна у мадридський Реал, незважаючи на те, що його складно реалізувати, все ж можливий!» – переконувало видання. «Державний комітет спорту СССР пообіцяв дати відповідь на цю тему, – продовжував автор статті. – Перехід гравця збірної і київського Динамо може відбутися упродовж місяця».
Блохіну на той момент майже виповнилося 29. П’ятиразовий чемпіон, а також найкращий бомбардир Вищої ліги, володар Кубка кубків, Суперкубка УЄФА і «Золотого м’яча» давно переріс рівень совєтського чемпіонату. Реал натомість весною 1981-го сенсаційно програв Реал Сосьєдаду корону Ла Ліги, а у фіналі Кубка чемпіонів був слабшим за Ліверпуль. Та й взагалі європейські успіхи Мадрида, датовані ще 50-60-ми роками, встигли вкритися товстим шаром пилюки. Трансфер найкращого футболіста Європи-75 був спроможний вдихнути у «бланкос» нову надію на повернення старої величі.
Активізуватися штаб Реала спонукала важка травма їхнього форварда Лорі Каннінгема. Темношкірий британець не міг похвалитися міцним здоров’ям, а в ході підготовки до нового сезону серйозно ушкодив стегно і загримів до лазарету майже на цілий рік. Попередньо просканувавши грунт, президент мадридського клубу Луїс де Карлос відправив гінця не в Київ, а прямо на болота – у Москву. Цим посланцем став Рамон Мендоса, який вже невдовзі й сам всядеться у президентське крісло Реала (1985-95 роки).
Дон Рамон провів за переговорами у столиці ГУЛАГу цілих три дні і повернувся додому з не дуже втішними новинами. Власне, існував ряд серйозних перешкод на шляху Блохіна у Мадрид.
Проблема №1. У Совєтському Союзі ще не існувало культури трансферів, до якої давно звикли в усьому цивілізованому світі. Щоправда, чинне законодавство тоталітарного монстра, начебто, й не забороняло брати гравця на правах оренди за умови, що він перейде, як гравець-тренер. «Блохін міг би виконувати функції тренера в одній із наших дитячо-юнацьких шкіл, що строго відповідає вимогам, які висуває СССР», – прикинули в Реалі.
Проблема №2. Чемпіонат СССР, який відбувався за системою «весна-осінь» (березень-листопад), виходив на вирішальну фазу. Київське Динамо прямувало до свого ювілейного, десятого чемпіонства, нарощуючи відрив від Спартака, а Блохін відігравав величезну роль в атаці, перебуваючи в топ-трійці найкращих снайперів Вищої ліги. Тож про негайний трансфер у Реал не могло бути й мови.
Проблема №3. «Блохін – ключова фігура у національній збірній, і совіти намагатимуться підійти до Мундіалю-1982 у якнайкращій формі. З цією метою збірна перебуватиме у таборі на півдні країни подалі від снігопадів, щоб належно підготуватися з перспективою на наступний чемпіонат світу», – писало видання El Pais.
Світовий форум приймала якраз Іспанія. Совєтській команді, якою одночасно керували аж три головні тренери (Лобановський, Ахалкаці, Бєсков), зимова підготовка не вельми допомогла. «Червоні» провели п’ять матчів і застрягли на рівні другого групового етапу, пропустивши у півфінал збірну Польщі. Блохін відзначився лише одним голом – у ворота Нової Зеландії.
Саме в ті червневі дні боси Реала зробили фінальну спробу переманити легендарного динамівця. Зустріч відбулася під Барселоною, де під час другого етапу Кубка світу мешкала збірна СССР. «Сиділи за столом я, людина зі спорткомітету СССР, перекладач і представник Реала», – згадував Олег Володимирович.
Гість із Мадрида виклав головний козир – 4 або навіть 4,5 мільйони доларів (у різних інтерв’ю Блохіна згадуються обидві цифри). На початок 80-х це була грандіозна сума за футболіста. Того ж літа, коли Реал торгував українця, праймовий Платіні переїхав у Ювентус за 5 мільйонів, а 21-річний Марадона у Барселону – за рекордні 7,6 «лимонів».
«Якби мені дали навіть 200 тисяч доларів, то я перейшов би, – стверджує Блохін. – Навіть за менші гроші погодився б. Мені було б просто цікаво поринути у це».
Але, звісно, думку головного форварда країни ніхто не запитував. У високих партійних кабінетах зарубали цей трансфер у зародку. Можливо, злякалися, що прецедент відкриє скриньку Пандори і вслід за Блохіним у «загниваючу Європу» кинуться десятки інших зірок СССР. Можливо, знайшлися якісь інші резони. Та перехід не відбувся.
«Варіант був один – втікати і залишитись там. Але я такого варіанту не допускав, бо думав про батьків», – пояснив Блохін. Як мінімум, у них були б серйозні проблеми із КГБ.
Від того, що історична мегаугода зірвалась, не виграв ніхто. Реал вдруге поспіль програв чемпіонат Реал Сосьєдаду та ще й Барселону пропустив поперед себе. На трон «бланкос» повернулися аж у 1986-му. Совєтскій футбол, попри всі зусилля, не зміг існувати в законсервованому стані – перша хвиля гравців виїхала за кордон у другій половині 80-х. Серед них був і Блохін. Але у поважному 36-річному віці легенду міг прихистити хіба що скромний австрійський Форвертс.
