У європейський футбол буквально увірвалися великі саудівські гроші, причому з їхньою допомогою відбувається не посилення топових команд Старого континенту, а навпаки, «вимивання» з них тих, на кого тільки можна вплинути фінансово.
Зокрема, до саудівської Про-Ліги вже встигли офіційно перебратися форвард «Реала» Карім Бензема та опорник «Челсі» Н'Голо Канте, а найближчим часом наслідувати їхній приклад можуть ще багато зірок світового футболу, особливо з числа тих, чиї кар'єри перебувають або близькі до завершальної стадії.
І нехай заманити рекордсмена за кількістю завойованих «Золотих м'ячів» Ліонеля Мессі саудитам так і не вдалося, проте в їхньому чемпіонаті з кінця минулого року радує публіку зірка порівняного масштабу – португалець Кріштіану Роналду, чиї фінансові запити були без проблем задоволені керівництвом «Аль-Насра».
То чому ж саудівські клуби можуть платити зіркам європейського футболу набагато більше, аніж топ-клуби Старого континенту? Зрештою, капіталізацію таких проектів як «Аль-Наср», «Аль-Іттіхад» або «Аль-Хіляль» не можна порівнювати із аналогічними показниками, наприклад, «Реала», «Барселони», «Манчестер Юнайтед» або «Баварії».
Фінансовий fair play
Насамперед, варто згадувати, що, незважаючи на всю критику, у європейському футболі вже понад десять років функціонує система, яка не дозволяє клубам у буквальному розумінні цього виразу «смітити грошима». Вона відома як фінансовий fair play, й покликана змусити клуби зіставляти свої ключові витрати із доходами, щоб не було перекосів, при яких хтось покладається виключно на свої можливості, а інші ж «тринькають» кошти багатих власників.
Зважаючи на вимоги фінансового fair play, будь-якому клубу, який прагне не мати проблем з УЄФА та отримати допуск для участі в єврокубках, потрібно передусім шукати способи органічного збільшення доходної частини бюджету. Це може здійснюватися за рахунок переговорів про продаж телевізійних прав, спонсорських виплат, продаж квитків та атрибутики, а також інших мерчандайзингових «фішок».
Саме тому європейські топ-клуби, або ті, хто прагне завоювати цей негласний титул, змушені зважати на свої реальні можливості, й максимально економити, у тому числі і на виплатах заробітної плати своїм футболістам. Найбільш гостро та явно ця проблема простежується в останні сезони у Іспанії, де беззаперечні гранди Ла Ліги «Барселона» та «Реал» мають перманентні проблеми із зарплатними відомостями, що безпосередньо впливає й на їхні трансферні вектори.
Навіть «Ньюкасл», «Парі Сен-Жермен» та «Манчестер Сіті», кінцевими власниками яких є азіатські компанії (з Саудівської Аравії, Катару та Об'єднаних Арабських Еміратів, відповідно), змушені дотримуватись правил гри, встановлених УЄФА, а тому не можуть до нескінченності «підвищувати ставки» у конкуренції із саудитами, які не мають абсолютно жодних штучних обмежень за витратами. У саудівській Про-Лізі кожен клуб має можливість та право витрачати рівно стільки, скільки забажає, а якщо точніше – скільки має на своєму рахунку.
Клуби у державній власності
На відміну від переважної більшості європейських топів, які належать одній особі, компанії чи інвестиційному фонду, саудівські клуби часто мають зовсім іншу структуру власності. Багато хто з них офіційно зареєстрований в якості спортивної асоціації, яка регулярно обирає президента, котрий виконує вищі управлінські функції, але не має привілеїв, як у власника.
На практиці всі клуби саудівської Про-Ліги належать державі, а якщо точніше, то уряду Саудівської Аравії – країни, чиї запаси нафти за нинішніми котируваннями оцінюються у 1,4 трильйона доларів. Це говорить про те, що тамтешні футбольні клуби мають практично безмежний інвестиційний потенціал, а рівень видатків там залежить виключно від волі вищих керівних осіб держави, а також конкуренції усередині королівської родини.
Остання обставина викликає непідробний інтерес, адже де-факто кожен клуб саудівської Про-ліги має свого, якщо можна так сказати, покровителя/мецената з королівської сім'ї. З цієї причини футбольний чемпіонат Саудівської Аравії – це свого роду турнір-змагання між найближчими родичами – братами, сестрами, батьками та синами.
Наприклад, ключовим патроном «Аль-Насра», у лавах якого нині виступає Кріштіану Роналду, є наслідний принц Саудівської Аравії та фактичний керівник цієї держави 37-річний Мухаммед ібн Салман Аль Сауд. Хоча його нерідко називають власником абсолютно всього, що розташоване чи знаходиться на саудівській землі…
Команда для зірок, а не зірки для команди
Ще однією важливою стратегічною відмінністю між тим, як витрачаються гроші в європейському та саудівському футболі, є витрати на фонд заробітної плати.
У Європі більшість клубів стурбовані тим, щоб зібрати максимально конкурентну команду для досягнення найвищих цілей на внутрішній та континентальній арені. Це передбачає необхідність наявності у колективі цілого ряду висококласних виконавців, здатних забезпечувати хорошу взаємодію та командну синергію.
У Саудівській Аравії клуби, навпаки, зосереджують основну увагу на окремих персоналіях. Саме тому ви, скоріше за все, не зможете назвати хоча б когось зі складу «Аль-Насра», зате чудово знаєте, що в цій команді виступає Кріштіану Роналду.
Насправді це означає, що всередині саудівських клубів існують колосальні перекоси по зарплаті. Один гравець там здатний отримувати в рази більше, ніж решта разом узятих. У випадку з Кріштіану Роналду йдеться про 80% фонду зарплати «Аль-Насра», в які клубу обходиться утримання одного лише португальця, тоді як на оплату праці решти футболістів відведено лише 20% загальної суми.
У Європі щось подібне практично неможливе. Навіть оклад Кіліана Мбаппе в «Парі Сен-Жермен» становить «усього» 33% від загальних витрат паризького клубу на зарплату своїм футболістам. І це при тому, що Мбаппе можна називати ледве не винятком із правил для європейського футболу, топ-клуби якого все ж таки намагаються вести збалансовану зарплатну політику.
Спортсвошинг
Мабуть, ні для кого не секрет, що вище політичне керівництво Саудівської Аравії ухвалило рішення про доцільність мільярдних інвестицій у футбол з дуже простої причини: вони хочуть використати популярний вид спорту для покращення власного іміджу на міжнародній арені.
Саудити пішли за прикладом сусідів з Катару, які спочатку придбали в Європі «Парі Сен-Жермен», а потім провели фінальну частину чемпіонату світу-2022, щоб спробувати звести нанівець негативні згадки про країну в іноземних ЗМІ. Адже проблем у Катару вистачало та все ще вистачає: країну критикують за зневагу громадянських прав, а також використання праці за аналогією з рабством.
До практики спортсвошингу тепер активно вдалася і Саудівська Аравія. Спершу Суверенний фонд цієї країни, який курує особисто Мухаммед ібн Салман Аль Сауд, досяг домовленості щодо купівлі клубу англійської Прем'єр-ліги «Ньюкасла», а тепер тамтешня Про-ліга ставить перед собою завдання через кілька років увійти до топ-5 кращих національних ліг з футболу.
Варто зазначати, що самого принца Мухаммеда, який із великою ймовірністю стане наступним королем Саудівської Аравії, джерела, наближені до американських розвідувальних служб, називали замовником резонансного вбивства журналіста Джамаля Хашоггі, яке відбулося у саудівському консульстві в Стамбулі. Збіг це чи ні, але саме після тієї події азіатська країна активізувала свої інвестиції у футбол та задекларувала мету провести у найближчі 20 років фінальну частину чемпіонату світу…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
