Нічого у житті не має вічного. У футболі також приходить всьому кінець. Ліонель Мессі вже не грає у «Барселоні». Зіркового аргентинця навіть не має у Європі. Мессі дограє в США. Його одвічний опонент та конкурент Кріштіану Роналду вирішив догравати свої останні сезони на Близькому Сході. Якщо ти вже не тягнеш високий рівень і в тебе є мотивація грати та заробляти, то потрібно понизити рівень турніру.
Для мене прикладом є Сергій Рибалка. Він був не потрібен Олександру Хацкевичу. Потім у Туреччині були проблеми зі здоров’ям. Але Сергій знайшов у собі сили після 30 років грати за пару тисяч доларів в «Олександрії», зараз перейшов до ЛНЗ. Тут питання не грошей, а бажання отримувати задоволення від улюбленої гри.
Гармаш у першій команді «Динамо» був майже 13-14 років(з перервою на пів року в Туреччину). За цей час він міг собі зробити фінансову подушку, щоб спокійно відчувати себе у матеріальному плані після завершення із футболом. Були часи, коли у «Динамо» дуже щедро платили. Невже сам Денис не розуміє, що він цій команді нічого вже дати не може та його час безповоротно минув? Головний тренер не бачить його у команді. Який сенс йти на конфронтацію із клубом?
Можна скільки завгодно насміхатися з Артема Бєсєдіна, але нападник пішов на розірвання контракту зрозумівши, що його історія із «Динамо». Він нічого вже не зможе дати команді. Маючи зарплату 40 тисяч доларів та півтора року контракту Бєсєдін відмовився від всього та поїхав в Казахстан, де підписав контракт на пів сезону. Великий ризик, але також велика повага до гравця, який футбол поставив вище за гроші. Не кожен футболіст відмовиться від контракту із «Динамо». Потрібно було якось визначатися. Враховуючи останні результати та травми довелося розглядати не дуже комфортний Казахстан. Такі реалії, які потрібно сприймати.
На мою думку, проблема Гармаша — це втрата амбіцій. Свого часу Денису видавали божевільні аванси, але через травми, характер він не зміг їх реалізувати. Спочатку ти погоджується не відсутність виклику до національної команди, потім на втрату місця в основі команди, отримуєш статус гравця ротації та в підсумку із тобою прощаються. Гармаша все влаштовувало у Києві у плані побуту та фінансів. Він не хотів більшого — виступів у провідних чемпіонатах. Крок за кроком це все призвело до сьогоднішньої ситуації.
Зараз у Києві налагоджений побут. Навіщо їхати кудись далеко в Казахстан, чи навіть у Черкаси? Це все нове та не зрозуміле. Нове житло, дітям нова школа чи садок. Таких побутових умов, як у «Динамо» не буде в жодному клубі. Потрібно з цим змиритися та реалістично сприймати ситуацію — з віком рівень заробітку, команди та чемпіонати падає. Або ти приймаєш ці правила, або тебе постигає доля Євгена Хачеріді, який так особливо не грав після «Динамо» через свої завищенні вимоги в оплаті праці.
Гармаш програв конкуренцію за місце у складі вже давно. Років 5-6 тому. Сьогодні йому місця у складі взагалі не має. Головні амбіції -це не футбольні справи, а власний комфорт. Можливо, якась футбольна користь з перебування Гармаша у команді була — атмосфера в команді, конкуренція, ще щось. Але негативу від такої ситуації також вистачало — приклад для молоді. Якщо вже статусний та не молодий футболіст задовольнятися статус гравця ротації. Там навіщо самому прагнути чогось більшого?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
